СРОЧНО, 100 БАЛОВ!!!


Прочитайте мовчки текст. Складіть невеликий діалог між оповідачем та іншим героєм оповідання, можливий у кожній із чотирьох ситуацій спілкування.

БАТЬКОВА РУКА

Була ніч, темна й сльотава. Ми з батьком верталися від його брата, мого дядька, вузенькою вуличкою, тісним прогоном. Стріпував криль- ми якийсь птах на гіллі й щось шемріло в лопухах попідтинню. Бать- ко насвистував попереду, а я підтюпцем біг іззаду, і серце моє тріпотіло в чобітках. І раптом - чого найбільше боявся - щось мене схопило за руку, за плечі, зірвало шапку з голови. Я крикнув у морок, обмираючи тілом і духом. Батько вернувся і визволив мене з лабет на- пасника. «Не бійся, це корч, — мовив сміючись. - Всього-на-всього корч шипшини. Бабуня запарює її на чай». І поклав руку на плече, і вона гріла мене й захищала решту дороги.

А це вже було на Тисі. Батько рибалив, а я бігав босоніж бережком. І тут побачив змію, що вилізла з води погрітися. Дивилася на мене холодними жадібними очима. Я побіг, а вона за мною. І вчув, як щось пронизливо вжалило в п'яту. Скрикнув і заточився на гарячу траву... Потім наді мною схилився батько. Він дістав гострий рибальський га- чок і торкнувся болючої ранки. «Не бійся, це колючка. Всього-на- всього тернина всохлого будяка». І сказав, що змія мудріша за людину, і ніколи нас даремно не зачепить.

... А коли я лежав у гарячці, без руху й голосу, і лікар винувато від- водив погляд від благальних материних очей, батько сидів поряд і тихо шептав: «Не бійся, це лише вірус. Всього-на-всього маленький капосний вірус. А ти вже достатньо великий і сильний, щоб побороти його». І спасенна прохолода руки торкалася мого розпаленого чола. А на десять років дістав від нього подарунок — велосипед «Орлятко».

Пів зарплати віддав, зітхала мати. І я, окрилений, пустився на ньому

в долину з гори. Зупинив наш лет придорожній пень. Обдерті коліна та

лікті, розквашений ніс. На передньому колесі — «вісімка». Я тремтів

не стільки від болю, як від очікування покари. А батько приніс інстру-

мент і заходився ворожити над колесом. Вигинав, випрямляв, а поде-

куди міняв дротики. І заспокійливо приказував: «Не бійся, це лише

спиці. Всього-на-всього спиці. Тільки нічого не кажи мамі».

... Спливли роки, багато часу минуло, але й досі буває, що в пітьмі снів ти шукаєш батькову руку. Женешся за чимось, ідеш, бредеш - і щось тебе стримує, гальмує, тягне назад, плутає ноги, завдає ран у дорозі, тілесного і душевного болю, і хтось встромляє палиці в колеса підступами, заздрощами, інтригами, домислами...

І тоді ти кажеш собі словами батька: «Не бійся...» І колесо життя крутиться далі... (За М. Дочинцем).