Письменик Львівщини біографія плюс твір-оплвідання або вірш
Срочно!!!!Пж пж пж Дам 50 балов

Ка́тря Гриневиче́ва (Катерина Гриневич; 19 листопада 1875, Винники біля Львова — 25 грудня 1947, Берхтесґаден, Баварія) — українська письменниця.до нього в Київ»[4].

На початку Першої світової війни (1914) обидва її сини пішли охотниками [Архівовано 15 вересня 2016 у Wayback Machine.] до Легіону УСС, а письменниця разом з іншими втікачами-галичанами опинилася в таборі для воєнних виселенців у Ґмюнді (Нижня Австрія). Нелегке табірне життя описала вона у збірці оповідань «Непоборні» (1926). Потім був табір в Ґредінґу, де працювала вчителькою.

У 1917 повернулася до Львова, де стала свідком листопадових боїв 1918-го, працювала в редакції «Українського Слова». Залишилася у місті після відходу Галицької Армії, працювала вчителькою. У 1920 з війни повернулися її сини. У 1922-1924 очолювала «Союз Українок».

Її старший син Володимир одружився з Марією Федак, донькою адвоката та громадського діяча Степана Федака (його зятями були також Євген Коновалець і Андрій Мельник). Володимир Гриневич, доктор права, працював суддею в Городенці та Перемишлі. Молодший син Ярослав став адвокатом у Надвірній. Донька Дарія була професоркою в гімназії СС. Василіянок у Львові, згодом вийшла заміж за українського економіста Іллю Витановича (Витановичі мешкали у Львові на вул. Малаховського, тепер Остроградських, 2).

У 1926 помер (на 62 році життя) чоловік Катрі, Осип Гриневич. Письменниця залишилася самотньою, хоча до неї сваталися відомі галичани, зокрема, Василь Стефаник. Вона присвятила себе вихованню внучки Арети Витанович.

Коли вибухнула Друга світова війна (1939) Катря Гриневич перебувала у Надвірній у сина Ярослава, звідки виїхала до Львова. Завдяки цьому вона уникла трагічної долі свого брата, д-ра адвоката Валерія Банаха, вивезеного НКВДистами з Надвірної до Станиславова, а відтак на копальні Донбасу, де він загинув. У січні 1940 Катря Гриневичева зі синами Ярославом і Володимиром та їхніми родинами з підробленими документами німців, що нібито репатріювалися з Галичини до Райху, виїхала до генерал-губернаторства (окупованої німцями території Польщі) й оселилася у Кракові, місті свого дитинства й юності.

У 1944, рятуючись перед радянським наступом, Катря Гриневичева з деякими членами своєї родини знову вирушила на захід: Криниця, Братислава, Відень, Саксонія, Баварія. Врешті-решт втікачі опинилися в таборі для «переміщених осіб» (DP, «ді-пі») в американській зоні окупації (Карлсфельд біля Мюнхена). Тут були також скульптор Сергій Литвиненко, який вирізьбив погруддя письменниці, літературознавець Остап Грицай, поет Євген Маланюк. У серпні 1947 Катря Гриневичева зламала ногу, її поклали до міського шпиталю в Берхтесґадені, де зробили операцію. У цьому ж шпиталі письменниця померла в ніч проти 27 грудня 1947 року. Похована на цвинтарі Берхтесґадені[1].

Объяснение:

Окремі видання

Редагувати

Гриневичева К. Непоборні: Повісті, оповідання, новели. — Львів: Каменяр, 2004. — 359 с.

Гриневичева К. Шестикрилець. Шоломи в сонці. — К.: Дніпро, 1990.

Окремі твори

Редагувати

Катря Гриневичева. Картина з мемуара // Вістник Союза визволення України, 09.01.1916 [Архівовано 22 серпня 2016 у Wayback Machine.]

Катря Гриневичева. Слідом Одіна // Дїло, 23.01.1916 [Архівовано 29 серпня 2016 у Wayback Machine.]

Катря Гриневичева. Коло життя // Краківські вісті, 09.03.1941 [Архівовано 29 серпня 2016 у