перша спроба встановити дипломатичні зв'язки з Західною Європою пжжжжжжжжжжж даю 500 балов срочно​

Дипломатичні традиції на українських землях фундувались з найдавніших часів. Кіммерія, кримська Таврика, Велика та Мала Скіфії, Сарматія, давньогрецькі колонії-поліси, Боспорське царство, германська Гетика були першими суспільними та державними утвореннями на території сучасної України, що відіграли помітну роль у міжнародному житті Стародавнього світу. Не будучи етнічно українськими, вони включали до свого складу та тримали в орбіті військово-політичного впливу території з праслов’янським населенням, що значною мірою вплинуло на процеси зародження, формування і розвитку державотворчих процесів у східних слов’ян, слугували єднальною ланкою між ними й спадком близькосхідної та античної цивілізацій.



В умовах політичної роздрібненості Русі на зміну загальнодержавній дипломатії приходить сюзеренно-васальна, суть якої полягає у врегулюванні стосунків між князями, а зовнішньо політичні пріоритети стають часом протилежними: для Переяславського та Чернігівського князівств головним було підтримання мирного співіснування з Великим Степом, у той час як Волинське та Галицьке князівства монополізували зносини з Польщею, Угорщиною і Священною Римською імперією. У дипломатичних зносинах звертаються до послуг послів; користаються домовленостями про союз; «хресними грамотами» – коли міжнародний договір затверджувався цілуванням хреста і мав радше моральний характер, ніж реальну гарантію виконання; вдавалися і до заручництва – що забезпечувало і необхідний перебіг переговорів, так і його виконання.

Про широку дипломатичну діяльність Запорізької Січі свідчать і функціональні обов'язки козацької старшини. Офіційним представником Січі був кошовий отаман, а пізніше – гетьман. Він входив у дипломатичні стосунки з сусідніми державами. Йому вручалися королівські універсали, царські укази, гетьманські ордери. Обов'язки міністра закордонних справ, канцлера покладалися на військового, а пізніше генерального, писаря. Він вів листування, деколи радячись з ченцями, з різними монархами й вельможами, але завжди від імені всього запорізького війська. Писар приймав на зберігання усі універсали, укази, листи, ордери, цидули після ознайомлення з ними кошового і старшини. Він опікувався всім Дипломатичним архівом. Під його керівництвом працював невеликий штат різного звання канцелярських службовців.

Про широкі контакти Січі з іноземцями свідчить наявність на Запоріжжі посади військового товмача. Це перекладач, який був зобов'язаний знати мови сусідніх держав, і не лише сусідніх. Товмач мусив знаходити спільну мову з поляками, турками, татарами, греками, вірменами, молдованами, які проїжджали запорозькими землями або до яких треба було надсилати листи. Послів на Січі любили і приймали пишно, як і належить самостійній, впевненій у собі державі.

У 1594 р. Запорозька Січ, за підтримки папи Римського Климент VIII та німецький імператор Рудольф II, вперше за свою історію стає повноправним учасником міжнародної коаліції, уклавши договір зі «Священною лігою» про спільну боротьбу проти Османської імперії. Про те, що козакам у цій коаліції відводилася серйозна роль, свідчить приїзд восени 1593 р. на Січ папського посла хорватського священика Комуловича, який привіз із собою 12 тисяч золотих дукатів як задаток козакам за їхню участь у війні з турками.

Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Іван Мазепа, Пилип Орлик – ті, хто вписали кращі сторінки в історію української дипломатії.