Доповідь про Династію Палеолегів ! ДОПОЖІТЬ ПРОШУ БИСТРІШЕ

Вигідне географічне становище колонії - на перехресті світових торгових шляхів - спричинилося до побудови тут імператором Костянтином 1 (324-337) нової столиці імперії. Будівництво нового міста, названого Константинополь (місто Константина) розпочалося у 326 і офіційно завершилось у 330. Нова столиця стала центром світової держави, яка одержала назву Східна Римська імперія (Імперія ромеїв) і проіснувала до 1453, коли Константинополь (Царгород) був здобутий турками.

Східна Римська імперія утворилася в результаті розпаду Римської імперії, який відбувся після смерті імператора Феодосія Великого (395). Тоді в кожній її половині з'явився самостійний імператор: у західній - Гонарій (395-423), у Східній - Аркадій (395-408), якого вважають першим візантійським імператором. Територія В. охоплювала землі Балканського пів-ва, Малу Азію, Сирію, Палестину, Єгипет, Лівію (Кіренаїку), частину Месопотамії, Вірменії та Грузії, а також південь Кримського пів-ва (Херсонес), острови Егейського та Середземного морів (Кріт та Кіпр). Офіційною мовою у 4-6 ст. була латинська, а згодом - грецька.

Вже в перші століття н. е., після втрати Італією домінуючої ролі в економічному житті Римської імперії, її місце посідають східні провінції (особливо Мала Азія, Сирія та Єгипет), де ще в епоху еллінізму була створена система, що базувалася на нових формах ведення сільського господарства. Важливим фактором було також зростання міст та торгівлі. Найбільшими центрами світової торгівлі були Константинополь, Антіохія, Олександрія. Високий рівень розвитку економіки сприяв зміцненню В., яка у 9 ст. досягла найвищої могутності.

За правління імп. Юстиніана (527-565) було проведено адміністративну та законодавчу реформи, зміцнено централізацію держави, створено міцну армію. Це дало можливість В. суттєво розширити свою територію. Були завойовані Північна Африка (533-534), Італія (555). Далмація, Південно-Східна Іспанія, Сіцілія, Сардинія, Корсіка та Балеарнські о-ви. Однак, вже наприкінці 6 ст. імперія вступає в період глибокої кризи і вже до середини 8 ст. її територія зменшується майже вдвічі. На початку 7 ст. спочатку перси, а згодом араби завоювали Сирію, Палестину та Єгипет. У сер. 7 ст. на Балканському пів-ві утворилося міцне Болгарське царство. Тоді ж лангобарди підкорили собі територію Італії, де під контролем візантійських властей залишилися лише Равенна, Рим та Неаполь.

Лише на початку 8 ст. імператору Льву III (717-741) вдалося зупинити натиск арабів і стабілізувати ситуацію на кордонах імперії. Впродовж наступних трьох віків В. з перемінним успіхом вдавалось утримувати свої землі. На сході, внаслідок занепаду Арабського халіфату, візантійцям вдалося підкорити Кілікію, Вірменію, частину Месопотамії, о-в Кіпр. Менш вдалими були воєнні дії на заході. Тут імперія втратила Сіцілію, Мальту, Кріт (відвойований у 2-й пол. 9 ст.). Найбільш важливими були взаємини з Болгарією, яка на початку 9 ст. стала небезпечним ворогом імперії. У 811 хан Крум розгромив візантійське військо і обложив Константинополь. Згодом його внук Симеон захопив майже всі володінні імперії на Балканах за винятком Царгорода і Сопуні (м. фессалоніки). Лише у 2-й пол. 9 ст. В. вдалося ліквідувати загрозу зі сторони болгар, держава яких у 1018 була завойована і перетворена на одну з провінцій імперії.

У 2-й пол. 9 ст. на сході з'явилися турки-сельджуки, які почали загрожувати сх. провінціям імперії. У битві при Манцикерті (1071) візантійські війська зазнали поразки, а імператор Роман Діоген потрапив у полон. Після цього турки-сельджуки швидко захопили значну частину Малої Азії і створили тут Рулинський (Іконійський) султанат. Одночасно на заході активізували воєнні дії нормани, які захопили володіння імперії на Аппенінському пів-ві.

Під впливом військових невдач і в самій імперії загострюється внутрішньополітична боротьба, яка проявилася у виступах великих землевласників проти імператорської влади і зростанні сепаратних тенденцій в окремих провінція. Останній період розквіту В. припадає на правління тут династії Комненів. Завдяки проведенню ряду політичних, економічних, адміністративних реформ феодального характеру, вдалося стабілізувати становище імперії.

Однак, вже наприкінці 12 ст. явними стають ознаки кризового стану держави. Вона ще знайшла сили стримувати натиск норманів на Балканах, за допомогою хрестоносців було відвойовано частину Малої Азії.

Але під час IV Хрестового походу (1204) хрестоносці за дорученням Венеції, здобули і пограбували Константинополь.

Візантійська імперія припинила існування як політичне ціле. На її обломках утворився ряд феодальних самостійних держав - Латинська імперія з центром в Царгороді та ряд залежних від неї утворень (князівство Ахайя, герцогства Афіни, Наксос та ін.), Епірський деспотат, Ніклоська та Трапезундська імперії в Малій Азії.