чим зворушують мене Остап і Соломія?​

Ответ:

Головними героями твору є Остап і Соломія, які прагнуть здобути свободу, жертвуючи навіть власним життям. Саме через цих персонажів М. Коцюбинському вдалося донести до читача волелюбні устремління всього народу. І якщо уважно читати повість «Дорогою ціною», то можна відчути і голод, і біль, і страждання героїв, їх прагнення вижити й обов’язково перемогти. І все це завдяки майстерності талановитого українського письменника.

Краса почуттів Остапа й Соломії відображена в досконалому художньому слові, що дає читачам особливу естетичну насолоду. М. Коцюбинського недаремно називають художником слова. Спробуймо ж і ми доторкнутися до його творчості.

«– То ти, Остапе?

– Я, Соломіє…

– Що ж воно буде?

– А що ж буде? Хай воно загориться без вогню й диму… Втечу… Піду за Дунай, може, ще там люде не пособачились. От бачили – сакви… Бувай здорова, Соломіє.

– Тікаєш, покидаєш мене… І отже я лишуся сама з тим осоружним чоловіком… Ні, тікай, Остапе… Коли б ти знав, що робиться у горницях. Пан біга по хаті, мов скажений. «Бунтар, – кричить, – гайдамака. Він мені людей баламутить!…» Покликав осавулу: «Веди мені зараз Остапа Мандрику…»Остап і раніше не раз з обуренням говорив людям, що «…пора висунути шию з панського ярма», от і виявив свій протест через втечу.

Автор примушує нас співчувати головним героям твору, захоплюватися ними. На тлі боротьби за волю Остап і Соломія щиро кохають одне одного, але щастя не мають. Звичайно, розлука з коханим завдавала болю дівчині, але вона розуміла, що лишатися йому не можна. І хоч як їй не гірко залишатися «…з тим осоружним чоловіком», вона схвалює його вибір: «Остапе, тікай, серце… – катуватимуть нелюди, живого не пустять…» Але як тільки Остап пішов, Соломія враз відчула, що все їй противне, все гидке: і чоловік, і панщина, і все життя її… «Пропадай все воно пропадом… Піду і я світ за очі … Вже ж за тобою хоч серцеві легше буде», – ось такі палкі слова кохання чуємо ми вже з перших сторінок твору.

І коли Остап втікає з рідного села в пошуках волі, Соломія вирушає за ним, за своєю долею, тому що не могла вона приректи себе на довічне життя з нелюбом. Спочатку Остапа злякало її рішення, але закоханий юнак сповнився надією на краще життя і пліч-о-пліч з коханою помандрував у пошуках волі та щастя. І взагалі невідомо, що сталося б з ним на чужині, якби не Соломія.

У найскрутніші хвилини Соломія виявляє велику стійкість, хоробрість, волю і завзяття. Можна навіть сказати, що її краса – саме в коханні до Остапа. Соломія поєднує в собі, здавалося б, риси, які не можуть поєднатися в одній людині: мужність та ніжність, силу духу та жіночу слабкість. Вона щиро кохає Остапа і є його вірною подругою, заради коханого здатна на все, навіть «не пожалувала кіс своїх», «вбралась у чоловічі штани та ладна була мандрувати» хоч на край світу. Незвичайну енергію виявляє жінка, коли перев’язує рану Остапові, волочить його з плавнів, дбає про його одужання. Соломія шукає воду для пораненого Остапа, прагне знайти вихід із палаючих плавнів, роздобути їжу. Вона згодна прислужувати навіть злодійкуватим циганам, тільки б мати якийсь притулок, поки одужає Остап. Соломія врятувала йому життя.

Остапові вдалося вижити, але без Соломії для нього це не життя. Рятуючи його від смерті, вона загинула. Назавжди Остап залишився самотнім. Постарівши, він оселився на березі Дунаю, бистрі води якого забрали його кохану.

Красу вірності в коханні Остапа до Соломії з особливою ніжністю автор описав у епілозі, коли старий самотній головний герой підводить риску під своїм життям: «Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав… Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає не дочекається, коли злучиться з нею…» Так, смерть перервала життя Соломії, але залишилася пам’ять про неї, яка зігріває вже сивого діда: «Знов мене кличеш, Соломіє? Почекай, швидко прийду, не забарюся вже…» Немов кличе Остапа вже вільна Соломія. Мабуть, єднає їх безмежна сила кохання, кличе їх до розмови, хоч уві сні.