англійського суспільства 19 століття

Великі міста стали центрами промисловості. На середину XIX ст. промисловий переворот було завершено. Англія перетворилася на "майстерню світу", з її виробами не могла конкурувати жодна країна.

Проте розвиток економіки Англії періодично гальмувався економічними кризами надвиробництва, коли на ринок надходило товарів більше, ніж їх було спроможне купити населення. Перша велика така криза сталася в Англії 1825 р.

З кінця XVIII ст. до 1830 р. англійські уряди формувалися з представників партії торі. Вони підвищували податки та ціни на хліб. Побоюючись заворушень робітників, парламент 1824 р. скасував закон про заборону діяльності профспілок, і відтоді чисельність тред-юніоні", що об'єднували кваліфікованих робітників, почала швидко зростати.

1832 р. під тиском промислової буржуазії та робітничих виступів було проведено парламентську реформу: представникам промислових центрів надано місця н парламенті. Це сприяло зміцненню політичних прав буржуазії і близької до неї партії вігів, що з 1830 р. відігравала провідну роль в управлінні Англією. Однак саме в цей час становище населення Англії погіршилося внаслідок прийняття закону про бідних, згідно з яким допомога безробітним, ремісникам і селянам, які розорилися, скорочувалася, а податки з багатіїв на користь бідняків скасовувалися.

3 1837 р. в Англії почала правити королева Вікторія. Розпочалася Вікторіанська епоха, що характеризувалася піднесенням економічної, колоніальної, військової могутності Англії.

У 30-ті - 40-ві рр. пролетаріат Англії згуртувався в окрему організацію зі своєю програмою, що було пов'язано з чартистським рухом. Спочатку в Лондоні, а потім в інших містах виник рух за загальне виборче право. Робітники розраховували, що, отримавши політичні права, вони здобудуть у парламенті більшість і приймуть закони, що поліпшать їхнє економічне становище.

1837 р. керівники робітників (О'Брайєн, О'Коннер та ін.) виробили хартію, що містила основні вимоги, які вони збиралися висунути перед парламентом. Розпочався збір підписів. Тричі - у 1839, 1842 і 1848 рр. - у парламент подавалися хартії. Якщо першого разу було зібрано 1200 підписів, то третього - близько 5 млн.

Збір підписів під хартіями, обговорення у зв'язку з цим політичних і соціальних питань спричинили небачене досі піднесення робітничого руху. У містах відбувалися багатолюдні мітинги і збори, активізувався страйковий рух.

Парламент пішов на деякі поступки робітникам, щоб послабити їхнє невдоволення. Так, 1847 р. було прийнято закон про обмеження робочого дня 10 годинами.

Чартистський рух, досягнувши у 1848 р. найбільшого І піднесення, пішов на спад. Цьому сприяли обіцянки ліберальних реформ, силовий тиск уряду та нерішучість керівників.

Незважаючи на невдачі руху, чартизм мав велике і значення. Англійська буржуазія була змушена здійснити 1 демократичні реформи щодо парламенту, місцевого самоврядування, прав робітників та їхніх організацій.

Література

Всемирная история: Учебник для студ. вузов / Георгий Борисович Поляк (ред.), Анна Николаевна Маркова (ред.). - М.: Культура и спорт, 1997. - 496с.
Абдулатипов Рамазан Гаджимурадович. Федерализм в истории России: [В 3 кн. ] / Р. Г. Абдулатипов, Л. Ф. Болтенкова, Ю. Ф. Яров. - М.: Республика, 1992.
Аграрная эволюция России и США в XIX - начале XX века: Материалы сов. -амер. симпозиумов / Отв. ред. И. Д. Ковальченко, В. А. Тишков. - М.: Наука, 1991. - 358, [1] с.
Бобович Ирина Михайловна. Экономическая история России, 1861-1914 годы: Учеб. пособие / И. М. Бобович; Санкт-Петербург. ун-т экономики и финансов, Каф. экон. истории. - СПб.: Изд-во Санкт-Петербург. ун-та экономики и финансов, 1995. - 135, [1] с.